Контроль забруднення повітря, методи, що застосовуються для зменшення або усунення викидів в атмосферу речовин, які можуть завдати шкоди навколишньому середовищу або здоров'ю людини. Контроль забруднення повітря є однією з основних сфер контролю забруднення, поряд з очищенням стічних вод, управлінням твердими-відходами та-небезпечними відходами.
Повітря вважається забрудненим, якщо воно містить певні речовини в досить високих концентраціях і протягом достатньо тривалого періоду, щоб спричинити шкоду чи небажані наслідки. Серед них – негативний вплив на здоров’я людей, майно та атмосферну видимість. Атмосфера чутлива до забруднення як природними джерелами, так і діяльністю людини. Деякі природні явища, як-от виверження вулканів і лісові пожежі, можуть мати не лише локальні та регіональні наслідки, а й тривалі-глобальні наслідки. Тим не менш, лише забруднення, спричинене діяльністю людини, такою як промисловість і транспорт, підлягає пом’якшенню та контролю.
Більшість забруднювачів повітря походить від процесів горіння. У середні віки спалювання вугілля для палива спричиняло періодичні проблеми із забрудненням повітря в Лондоні та інших великих містах Європи. Починаючи з 19 століття, на хвилі промислової революції, збільшення використання викопного палива посилило серйозність і частоту епізодів забруднення повітря. Поява мобільних джерел забруднення повітря-тобто-автомобілів з бензиновим двигуном-зробила величезний вплив на проблеми якості повітря в містах. Однак лише в середині 20-го століття були зроблені серйозні та тривалі спроби регулювати або обмежувати викиди забруднювачів повітря від стаціонарних і мобільних джерел і контролювати якість повітря як на регіональному, так і на місцевому рівнях.
Основна увага при регулюванні забруднення повітря в індустріально розвинутих країнах була зосереджена на захисті якості навколишнього або зовнішнього повітря. Це передбачає контроль невеликої кількості конкретних "критеріальних" забруднювачів, які, як відомо, сприяють міському смогу та хронічним проблемам зі здоров'ям. Критерії забруднювачів включають дрібні частинки, чадний газ, діоксид сірки, діоксид азоту, озон і свинець. З кінця 20-го століття також було визнано небезпечний вплив слідових кількостей багатьох інших забруднювачів повітря, які називаються «повітряними токсичними речовинами». Більшість токсичних речовин повітря є органічними хімічними речовинами, що містять молекули, що містять вуглець, водень та інші атоми. Для цих забруднюючих речовин введено спеціальні правила викидів. Крім того, спостерігаються довгострокові-і далекосяжні-впливи «парникових газів» на хімічний склад атмосфери та клімат, і вживаються спільні міжнародні зусилля для контролю над цими забруднювачами. Парникові гази включають вуглекислий газ, хлорфторвуглеці (CFC), метан, закис азоту та озон. У 2009 році Агентство з охорони навколишнього середовища США постановило, що парникові гази становлять загрозу здоров’ю людей і можуть бути предметом регулювання як забруднювачі повітря.
Найкращий спосіб захистити якість повітря – зменшити викиди забруднюючих речовин шляхом переходу на чистіші види палива та процеси. Забруднювачі, які не видаляються таким чином, мають бути зібрані або уловлені відповідними очисними-повітряними пристроями в міру їх утворення та перед тим, як вони зможуть вийти в атмосферу.
